МЕФ Мефедрон Мефедрон VHQ Курчалой

Братиш, что творится, да? Батлер здесь жжет дофига, как эйсид, который меня разрывает на кусочки. Бланы, купил некие закладки, которые вскружили мне голову, как будто я афганский куш курнул. И вот я тут, на своей кринж работе, пытаюсь не задонатить свой последний шанс на нормальную жизнь.

В итоге, я залип на этой работяге, как ни в чем не бывало. Ловлю кайф, под чужими глазами, в отдалении от своей пропитой комнатушки. Странно, но плющит я просыпаюсь утром отвесным после, несмотря на то, что билеты мои сигареты курвятся в кармане. Видимо, смешалось в кучу кони, люди, и животные. А я, в свою очередь, только пытаюсь держать уровень и не втянуться в дебри наркомании до конца. Иначе, все эти голодные делицы подкинут мне новую порцию моего любимого мефедрона, ведь ничего лучше они не могут предложить. И никому не паламутить мой уже полусонный мозг.

Мама всегда мне говорила, что я сложный случай. Какой-то счастливый сбой в нейронах. Завалила так завалила мне бочку разных проблем, что я так и забыл, как себя контролировать.

И теперь, каждый день я втыкаю в эту серую мелочь, своими глазами к стене, пытаясь соотнести свои мысли, как пазлы из пропавшей картинки. Трахнутая рутина, на которую меня заточила моя же лень и безделье. Где тут плющит? Но вот, снова я молча погружаюсь в свои мысли, и музыка в моих наушниках эффектно заменяет орудия моего рабочего процесса.

Открыл бы крышку своей гниющей совести, и вылил бы оттуда всю эту батарейку говна, но потом осознал, что это не даст мне ничего, кроме новых проблем. А я и так по горло и таких вещей. Я ведь всего лишь наркоман-рэпер, да еще никому не известный. Куда я вообще могу залезть с моими затюманными глазами?

Как я закупался наркотиками:

Проникаю я в темные улочки города. Знаю, где они прячутся, эти делецы. Встречу одного из них. Он сканирует меня глазами. Натягивает капюшон своей темной шапки и бросает призрачный взгляд. Потом он тихо говорит: "У меня есть то, что тебе нужно". Знаю, это опасно. Знаю, что могу оказаться в трущобах, но мой голод наркотики выше. Так что я соглашаюсь. Деньги с него, товар с меня. И я ухожу. Счастливый и насквозь загаженный.

Но знаешь что, братиш, я понимаю, что это неправильно. Азарт капает через ручей, и меня это заебало. Вижу, как другие гриндят свои карьеры, и я, я втыкаю. Люди прогибают свои хребты под рабочими весями, и я, я втыкаю. Это нечестно. Это нечестно перед ними и перед собой. Но, братиш, я чувствую, что даже если я сейчас выйду из этого круга, это будет только поводом для смеха. Зачем я перфомансит, если за моей спиной куча трупов?

Сейчас, когда я прокачиваю свой штрих-код, я понимаю, что я все больше и больше отдаю себе отчет в своих ошибках. Жизнь, которую я строю на белом порошке, не имеет смысла. И я, все еще стараюсь найти свое место в этом мире, не потеряв при этом своей души. Но, братик, я хочу сказать тебе одно. Не позволяй себе так жить. В этой жизни есть еще столько вещей, которые ты можешь попробовать. Просто поверь в себя и постарайся открыть глаза на то, что происходит в мире вокруг тебя. Мир наркотиков - это только иллюзия. И твоя жизнь не должна быть только иллюзией.

Але, покажусь я вам шо теж тут мала! Короче, одного раза я вишла на улицю, пацани гудили, вони щось пахнулию, думаю - це то, чого я так довго шукала! Мефедрон, друзі, закладка з неба! Ну і одразу запила, не думуючи, що буде далі.

Чекнула я циклодолить і вмазалася в цю хімію вже повністю. Вчасно я також запила окси - на всі головні! Але ганджубас мені також закидували, бо, як кажуть, з ним більше лайтовий цей кайф виходить.

Одного разу я вирішила дома побазарити трохи з башки. Відчула гарну вібрацію моєї карти та шматка наркотику. То було щось особливе, таке, що не побачите в звичайному житті. Відправилася на прогулянку виняти з себе всю цю непотрібну негативну енергію.

Вийшла зранку на вулицю, сонячна погода, птахи щебечуть, прохідці гуляють. І все це стало для мене карамельним сном. Залазила на вершечки дахів і нюхала мою закладку. Літала високо-високо, як пташка, і збирала позитивні моменти, щоб потім пригадати та знову на насолоджуватися.

А потім, трапилось щось незвичайне. Коли я була вже на піку від наркотику, я помітила, що роз\"їжені стрійки стали більш яскраві. Кольори були насичені, емоції були на вищому рівні. Я відчула, як моя сила почала розливатися моїм тілом, я була на напругу, але в той же час спокійна.

Цікаво, а якщо я попрошу цей наркотик закладку покинути мене трохи в спокої? Випила вухо, почала медитувати та візуалізувати собі, як всі негативні енергії покидають моє тіло. А потім почула, як щось в мені зазвучало. Моя душа почала співати! Ну, це було щось неймовірне! Я почала розуміти, що я можу мати вплив на своє життя, що я можу контролювати свої думки і емоції.

Так почалася моя магія. Я занурювалася в свій внутрішній світ, підказки надходили до мене з усіх кутків Всесвіту. Я вчителювалася учнями, для кожної проблеми знаходила своє рішення. І все це наркотик спровокував!

Порада	Або вибачення?
Постійно циклодолити?	Варто до речі - затягнуто. Ти багатий на запаси?
Запасіться оксами	Стійко триматися, хлопці. Якби вас затягнуло, буде вам важко одному.
Ганджубас підкорює тебе	Але пам\'ятайте, це всього лише легкий марихуана.

Зараз можу сказати зі впевненістю, що якщо ти вмієш контролювати себе та своє ставлення до наркотиків, то вони - лише інструменти. Інструменти, якими можна визначити свою долю та досягти всього, про що мрієш.

Та й взагалі цей весь процес добирається до завершення. Я почала відчувати, що меф не дає мені того, чого вимагаю від нього. Я стала більш розумною і зрозуміла, що це лише тимчасове задоволення. Від нього нічого не змінилося, але я почала бачити своє справжнє значення. Я зрозуміла, що моє щастя не може залежати від наркотиків.

Моє висновок такий: наркотики зайві , якщо ви вмієте працювати над собою та власним життям. Вони - лише інструменти, які можуть використовуватися на кожного з нас по-різному. Не лякайтесь експериментувати, але пам'ятайте, що відповідальність лежить на вас і вашому розумі.